Реклама:
Урогенітальний хламідіоз – одне з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Це положення визначено всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ). Щонайменше 5–10 % сексуально активних дорослих інфіковано хламідіями. В Україні хламідіоз зустрічається у 2–3 рази частіше, ніж гонорея.
Виявлено пряму кореляцію між суб'єктивними скаргами пацієнта та виявленням хламідій. Так, за наявності скарг на слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів хламідії визначаються у 84% випадків.
Наслідки генітального хламідіозу у вигляді хронічних запальних процесів придатків матки, трубної безплідності (57%), ектопічної вагітності (41-54%) є значною частиною гінекологічних захворювань, що впливають на репродуктивну систему жінки.
Крім того, через поширеність безсимптомного носійства хламідійної інфекції обстеженню на хламідії підлягають сексуально-активні підлітки та дорослі, вагітні жінки, а також особи, які мають кілька статевих партнерів або при їх зміні, незалежно від віку.
Слід звернути особливу увагу на спільне обстеження та обов'язкове лікування всіх статевих партнерів.
Біологічні особливості хламідій визначаються облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.
Для хламідій характерна унікальність циклу розвитку в клітинах господаря. У циклі хламідії визначаються ретикулярні (внутрішньоклітинні), елементарні (позаклітинні) та проміжні тільця.
Елементарні тільця – це зріла форма збудника, яка добре зберігається у зовнішньому середовищі, особливо у вологих умовах, і служить для передачі збудника від людини людині.
Крім статевого шляху передачі хламідіозу (горизонтального) існує вертикальний шлях (від матері дитині внутрішньоутробно і в процесі пологів), що у свою чергу зумовлює необхідність обов'язкового лікування вагітної, хворої на хламідіоз.
Вхідними воротами інфекції є нижні відділи статевих шляхів, переважно шийка матки. Хламідії мають тропність до цервікального каналу шийки матки, в епітелії якого і формується первинне вогнище.
У половині відсотків випадків при первинному інфікуванні симптоми захворювання відсутні, що ускладнює клінічну діагностику, і унеможливлює її без надійної лабораторної діагностики.
За частотою ураження сечостатевої системи жінки на першому місці стоять цервіцити (запалення цервікального каналу шийки матки) та уретрити (запалення сечовипускального каналу). У більшості жінок з цервіцитом клінічні прояви були відсутні, і лише 30-35% мали ознаки інфекції.
Сальпінгіти та сальпінгоофорити (запалення маткових труб та придатків матки) зустрічаються від 19 до 85%, а після штучних абортів, у жінок інфікованих хламідіями, запальні процеси органів малого тазу розвиваються у 63% з них.
Хламідійні сальпінгіти не завжди проявляються клінічно, дуже довго можуть протікати приховано, і закінчуватися трубним безпліддям або позаматковою вагітністю.
Безплідність є найбільш значним синдромом хламідіозу. Причому важливо, що хламідії відіграють значну роль і при чоловічому безплідді.
При безплідді хламідії виділяються у 88% жінок. Безпліддя пов'язане з розвитком перитубарних зрощень (спайкового процесу), ферментативних та імунологічних змін, порушенням прохідності маткових труб, пересування та впровадження яйцеклітини, змінами дозрівання сперматозоїдів та яйцеклітини.
Обстеження на хламідії потребують жінки (вагітні та невагітні) з наявністю запальних процесів статевих органів, особливо з ураженням шийки матки (цервіцит, “ерозія”); з безпліддям протягом 1 – 3 років, вагітні з обтяженим акушерським анамнезом (завмерлі вагітності, мимовільні аборти, передчасні пологи, народження маловагових дітей) та обтяженим перебігом справжньої вагітності.
Обстеження цієї категорії жінок необхідно проводити незалежно від результатів піхвового мазка та наявності супутньої умовно-патогенної мікрофлори в статевих шляхах, оскільки хламідіоз може протікати при нормальних вагінальних мазках.
Клінічні прояви важливі, але не завжди характерні для конкретної інфекції, саме тому при уповільнених та прихованих формах захворювання основне значення має лабораторна діагностика цієї інфекції.
Антибактеріальне лікування у пацієнтів з урогенітальним хламідіозом нерідко призводить не до ліквідації інфекційного агента, а лише до стихання клінічних проявів, до переведення вираженої форми запального процесу в малосимптомний або латентний хламідіоз.
Для хламідійної інфекції характерні порушення імунної системи з розвитком сенсибілізації, бактеріальної інтоксикації, порушенням мікрофлори.
Тому при лікуванні цього захворювання слід дотримуватися наступних принципів:
Методи профілактики такі ж, як і при інших захворюваннях, що передаються статевим шляхом. Основним методом профілактики залишається застосування бар'єрних методів, а саме використання презервативів.
Підвищення моральної відповідальності за поширення захворювання – це не юридична відповідальність, а поведінка цивілізованої людини.
Слід зазначити, що профілактика – найдешевший шлях контролю за інфекцією.
Дата публікації: 01.12.2023
Публікацію перенесено на новую страницу.
Statistics: 284
