Реклама:
В статті представлена схема логопедичного обстеження осіб з порушенням голосу.
Храмова Ю.В.
Старший викладач Дніпровського Національного університету імені Олеся Гончара
Робота над голосом є важливим розділом логопедичної роботи над усним мовленням. Проблему формування та розвитку голосу розглядали вчені різних спеціальностей: лінгвісти, психолінгвісти, логопеди, фоніатри, сурдопедагоги. Можна виділити роботи Алмазової Є. С, Лаврової Є. В., Осадчої Т. М., статті Шеремет М. К., Ромась О.Ю., в яких розглядаються різні питання теорії і практики формування та розвитку голосу.
Якість голосу, навички володіння голосом дуже впливають на такі характеристики усного мовлення, як темп, злитість, мелодика, словесний і логічний наголос. Голос визначає виразність, інтонаційну оформленість, виразність усного мовлення. Порушення голосу може виступати як самостійне порушення, так і входити в структуру інших складних мовленнєвих дефектів, у тому числі і дизартрії. Порушення голосу мало вивчене, як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями.
Традиційно виділяють чотири типи порушень голосу.
Порушення тембру голосу, який визначається формою коливання голосових складок і наявністю обертонів - додаткових тонів, що приєднуються до основного тону. Певне поєднання обертонів створює індивідуальну забарвленість голосу. Тембр голосу змінюється в залежності від віку людини.
Зміна гучності, яка залежить від ступеня змикання і амплітуди коливання голосових складок.
Зміни висоти тону, який залежить від частоти коливань голосових складок і служить основним засобом для передачі емоційної та смислової виразності мовлення, а також порушення резонансу.
Відхилення від норми темпу мовлення іноді вважають п'ятою категорією порушення голосу, але частіше її відносять до порушень артикуляції і ритму.
Логопед, починаючи корекцію голосу, повинен мати висновок фоніатра або оториноларинголога і відомості про виникнення і перебіг порушення. Також можуть бути консультації терапевта, кардіолога, гастроентеролога, ендокринолога, сурдолога, психотерапевта. Проте йому самому слід у ході ознайомлюваної бесіди ретельно зібрати всі скарги на зміни голосу, їх причину. Важливо отримати дані про стан центральної та периферичної нервової системи. Знати ставлення пацієнта до свого дефекту.
Далі зазначається наступне:
1. Загальна характеристика мовлення. З’ясовуєтеся інтенсивність мовлення (голосу) – гучний, ослаблений, тихий. Характер загального звучання мовлення та наявність чи відсутність призвуків у голосі (чистий, грубий, охриплий), особливості темпу мовленнєвих висловлювань і дотримання ритмічного малюнка. Якість дикції, розбірливість мовлення. Емоційна виразність мовлення (нормальне, маловиразне, монотонне).
2. Будова і функції артикуляційного апарату. Будова: а)зубно-щелепної системи б) твердого і м’якого піднебіння в) губ г) язика. Функції: - рухомість м’якого піднебіння; -рухомість губ; -рухомість і положення язика; -рухомість нижньої щелепи; - рухомість лицевої мускулатури; Звертають увагу на об’єм рухів, здатність до переключень, темп рухів.
3. Характер голосоутворення і атаки голосу: тверда, м'яка, придихальна.
Сила голосу (вміння змінювати його силу при вимові голосних звуків, складів, фраз від шепітного мовлення до гучного); висота голосу (вміння вимовити голосні, їх поєднання, склади з підвищенням або пониженням голосу); тембр голосу (особливості голосової атаки, ступінь захриплості (легкий, помірний, виражений). Якість голосу (нормальний, захриплий, грубий, сиплий, з придиханням, шепітний, глухий, різкий, модуляція голосу, його дзвінкість, сила і краса звучання). Для оцінки якості чистоти звучання голосу застосовують шкалу, прийняту Союзом Європейських фоніатрів: 0 – нормальний, 1- глуховатий, 2- осиплість слабкого ступеня, 3 – осиплість середнього ступеня, 4 – осиплість сильного ступеня, 5 – афонія, 6 – втрата функції гортані після її видалення або травми.
Відчуття в гортані: сухість, свербіння, бажання відкашлятися, почуття чужорідного тіла, ускладнення при ковтанні, удушення рідкою/твердою їжею.
4. Особливості дихання: - фізіологічне дихання у спокої; - фонаціїне дихання (видих укорочений, змішане, ключичне, черевне, діафрагмальне, грудне, недостатність дихання при ходьбі).Фонаційний видих: достатній, укорочений, різко укорочений, вимова на вдиху.
5. Темп, ритм мовлення: уповільнений, прискорений, дизритмія, тахілалія, браділалія, заїкання.
6. Час максимальної фонації : максимально тривала вимова голосного звуку «А» на тоні природному після попереднього вдиху. (Вимір проводиться три рази, вираховувати середній показник).
7. Інтонаційні особливості мовлення : вміння виділяти і відтворювати склади і фрази, що відрізняються інтонаціїним акцентом; здатність змінювати тип інтонаціїних конструкції; особливості мелодико-інтонаційної сторони мовлення.
Дослідження проводять з використанням різного мовленнєвого матеріалу: ізольованих звуків, складів, слів, речень; питально-відповідної форми мови, читання віршованих і прозаїчних текстів.
Таким чином, запропонований алгоритм обстеження осіб з порушенням голосу дає можливість діагностувати характер патології та вибрати найбільш раціональний та ефективний шлях відновлення голосових функції.
1. Логопедія : підр. / за ред. М. К. Шеремет. – К. : Вид. дім «Слово», 2010. – 672 с.
2. Ромась О. Ю. Методи відновлення голосу у хворих після часткових та тотальних резекцій гортані / О. Ю. Ромась // Дефектологія. – 2007. – № 2. – С. 39-42.
3. Шидловська Т.А., Косаківський А.Л. Актуальні питання фоніатрії. –К.: НМАПО ім. П.Л. Шупика, 2007. -232с.
Дата публікації: 19.04.2023
Statistics: 404
