Реклама 2025:
Вертеброгенні больові синдроми (мієлопатії та радикулопатії) - дуже поширене захворювання, що нерідко призводить до інвалідизації пацієнта.
До недавнього часу вважалося, що основною причиною вертеброгенної мієло- та радикулопатії є патологія міжхребцевих дисків (МПД) внаслідок дегенеретивно-дистрофічних процесів у хребті, на території колишнього СРСР, що трактується як ". Однак, в останні роки стало очевидним, що остеохондроз - дегенеративна поразка МПД, сам по собі не є захворюванням, а повинен розцінюватися як результат вікових компенсаторних змін у хрящовій тканині, що постійно відчуває на собі надмірні механічні навантаження, пов'язані з асиметричним положенням тіла людини, не оптимальністю її рухового.
На жаль, у існуючій вітчизняній літературі з медицини (неврології, ортопедії, нейрохірургії) структуру больового синдрому в суглобах, м'язах, хребті, пов'язують з дистрофічним ураженням останнього (ОСТЕОХОНДРОЗ, міжхребцевий арт. Тим часом практичний досвід вертеброневрологів, ортопедів, фахівців з мануальної медицини (ММ) спростовують структурний принцип підходу до клінічної характеристики больового синдрому не тільки в хребті, а й в інших елементах локомоторної системи (ЛЗ).
Відомі численні клінічні спостереження, коли у хворих з вираженими рентгено-логічними дегенеративними змінами немає скарг на біль. У той же час, при так званих рентгенегативних остеохондрозах хребта інтенсивність больового синдрому може бути досить значною. Дослідження низки авторів показали неспроможність спроб зв'язування больових синдромів м'язів, зв'язок, суглобів кінцівок, з дистрофічним ураженням хребта. Цей зв'язок чітко можна простежити лише щодо деяких синдромів дискогенного ураження периферичної нервової системи. У таких випадках дискорадикулярний конфлікт виявляє себе випаданням чутливості та слабкості м'язів кінцівки, але больовий синдром при цьому не виражений. На щастя, це зустрічається не так часто (не більше 6% від усіх випадків).У 70-х pp. минулого століття сформувалася друга теорія розвитку больових синдромів у хребті. Це так зване рефлекторне прояв остеохондрозу хребта. Фундаментальні дослідження щодо цього були перевірені великим неврологом професором Я. Ю. Попелянським. Принцип патологічної класифікації клінічних проявів покладено у вигляді обов'язкового ушкодження хребта дистрофічним ураженням. Автором виділено дві основні групи больових синдромів: компресійні та рефлекторні. У свою чергу, компресійні синдроми включають: корінцеві, судинні, спинальні. Група рефлекторних синдромів містила рефлекторні м'язово-тонічні, судинні та дистрофічні ураження, які займали скромне місце у структурі патології того часу.
Логічним продовженням цього напряму слід вважати появу теорії міоадаптивних синдромів (В.П. Веселовський, 1977), що супроводжують як компресійні, так і рефлекторні синдроми. Згідно з уявленнями низки авторів (Веселівський В.П., Іванічев Г.А., Лієв А.А., Коган О..Г.) міоадаптивні синдроми виникають як алгічна реакція на навантаження деяких м'язових груп при зміненій поставі, статиці. В даний час, після впровадження магнітно-ядерного резонансу в діагностичну практику, остеохондроз хребта представлений як універсальний субстрат алгічних синдромів у ЛЗ, з точки зору ММ перестав відігравати роль провідного фактора в їх патогенезі. Нейрофізіологічна структура больового синдрому ЛЗ виявилася набагато складнішою, ніж вона уявлялася.
Клінічний підхід, що намагається все ж пов'язувати походження цього синдрому первинно з патологією хребта (структурного вертеброгенного походження), з так званим предостеохондрозом, латентним остеохондрозом, поширеним остеохондрозом і ряд інших території колишнього СРСР з огляду на тривалий історичний період ізоляції радянської (а нині й української) медицини від світових досліджень.
Ретельний аналіз можливих патогенетичних зв'язків у разі виявить їх штучність і тенденційність. Багато хворобливих проявів, включаючи і біохімічні розлади не пов'язувалися і не знаходили причинно-наслідкових відносин. Як вважають ряд авторів, виявляється остеохондроз МПД, навпаки, є фактором ортопедичної конденсації.
Таким чином, значимість остеохондрозу хребта, як облігатного етіологічного фактора болю в спині та порушення функції хребта, потребують корекції та нового трактування. В даний час накопичився солідний клінічний матеріал, підкріплений нейрофізіологічними та нейрорентгенологічними дослідженнями, а також досвідом нейрохірургів, що підтверджує цю позицію.
Згідно з цією позицією остеохондроз хребта слід розглядати, як процес перебудови структури хребетного рухового сегмента (ПДС), насамперед диска і спрямований на збільшення функціональних можливостей ПДС в цілому. У цьому сенсі важкий патологічний процес перебудови хрящових та кісткових структур ПДС може бути умовно порівняний з асептичним некрозом апофізів, різних кісток, що супроводжується розпадом нормально організованої кістки та наступним заміщенням її кістковою тканиною ін структури. Внаслідок цього болісного процесу збільшується опорна здатність ураженої кістки. Найбільш компенсуюче значення остеохондрозу диска виражено при істинному спондилёзі. Рухомий здоровий диск цього сегмента при грубій неспроможності - суглобового, зв'язкового апарату, не здатний утримувати уражений сегмент в нормальному положенні, і тільки швидка регенерація диска з подальшою осифікацією є необхідною мірою ортопедичної компенсації, і попередженням неминучих, складних, шкірних неврологічно. В даному випадку остеохондроз має оздоровлююче значення, напрямок його розвитку має компенсаторний напрямок. Остеохондроз є природним поліфакторним процесом виключення з біомеханіки хребта дефектного ПДС.
Описані вище патологічні ситуації призводять до появи алгічних синдромів у спині та ОДА з кількох груп причин:
В основу цих поданні покладено принцип функціональної класифікації синдромів, де найбільш динамічними є функціональні зрушення, що призводять в подальшому до структурних морфологічних змін. Таким чином структура больового синдрому в хребті, виглядає наступним чином (розташовані в порядку спадної частоти структури больового синдрому):
В останні роки деякі автори об'єднують м'язовий та фасціально-зв'язковий больові синдроми в єдиний вид-міофасціальний больовий синдром, а ряд авторів доповнюють цю печінку і поняттями вісцерогенних больових міофпсціальних синдромів.
Перелічені форми вертеброгенних больових синдромів виявляються найрізноманітнішими симптомами. Це може бути локальний больовий синдром, що відповідає рівню ураженого ПДС, частіше обумовлений розтягуванням нервових волокон фіброзного кільця, задньої поздовжньої зв'язки та подразненням зворотних симпатичних нервів. Цервікалгія, торакалгія та люмбалгія зазвичай супроводжуються стійким тонічним скороченням відповідної групи м'язів, що викликає особливі анталгічні установки шиї або тулуба.
Поряд з локальним функціональним больовим синдромом можливий і корінцевий, (хоча незрівнянно раже ніж це прийнято думати), обумовлений роздратуванням або стисненням «грижів диска» відповідного корінкового нерва і характеризується іррадіацією болю. Корінковий больовий синдром може поєднуватися з локальним болем у місці ураженого диска або бути самостійним. Раніше широко прийнятий термін "радикуліт" не відображає справжньої суті виникнення больового синдрому, оскільки в основі його лежить не запалення, а механічна дія на нервовий корінець. Асептичне запалення може бути, але воно вторинне. Тому правильніше говорити про радикулярний больовий синдром, або про радикулопатію. Останнє, крім больового синдрому, обов'язково характеризується симптомами зниження або випадання функції корінця. Радикулопатія обумовлена не тільки компресією корінця МПД, але і набряком, що приєднався, ішемією, внаслідок порушення кровообігу. Першими ознаками радикулопатії є зниження чутливості в зоні дерматому, що іннервується, зниження або випадання відповідного моторного рефлексу, а кінцевою стадією є розвиток нейротрофічних порушень у всіх частинах метамеру.
Більш важким проявом вертеброгенної патології, пов'язаної з МПД може бути мієлопатія. За механізмом розвитку можна виділити вазогенну або дисциркуляторну мієлопатію внаслідок порушення спинального кровообігу, компресійну, внаслідок здавлення спинного мозку дисковою грижею або секвестром і змішану, коли є обидва фактори. Характеризується мієлопатія гострими провідниковими розладами функції спинного мозку, а також і повільно прогресуючими розладами.Провідне значення в лікуванні вертеброгенних синдромів належить консервативному методу, який включає фізичні заходи (сухе та підводне витягування, масаж, мануальна терапія), фізіотерапевтичні (магніто- та лазеротерапія, електропроцедури), голко санаторно-курортне лікування (сірководневі та радонові ванни, грязелікування).
Нами, з 1996 року, проліковано 2360 хворих з використанням вищезазначених методів. Позитивний ефект отримано нами і в осіб із дисковими грижами понад 6 мм (макс.-18 мм). При цьому слід уточнити, що розміри грижового випинання не завжди корелюють з тяжкістю клінічної картини, а часом не визначають причину больового синдрому. Виразність больового синдрому залежить від багатьох факторів, більшість з яких має індивідуальний психо-соціальний характер.
У лікувально-реабілітаційний комплекс вкликалися мануальна терапія (вертебральні, шкірно-міофасціальні, м'язовоенергетичні, краніо-сакральні та вісцеральні техніки, фізіотерапія, лікувально-коригуюча гімнастика2. мануальної терапії на тиждень.
У тих випадках, коли після 3-4 сеансів мануальної терапії поліпшення стану не відзначалося, знову повертався больовий синдром, хворий прямував на додаткове обстеження до відповідних фахівців. Слід зазначити, що посилення болючого міодистонічного синдрому після 1-3 сеансів свідчить не про безуспішність лікування, а навпаки є гарною прогностичною ознакою. Біль пояснюється активізацією саногенних механізмів і обумовлена, мікроциркуляторними змінами, рекцією міофасціальних структур (тригерні точки) і підтягуванням корінця внаслідок рубцево-спайкового процесу, що раніше розвинувся. Ефективність такого комплексного лікування, за нашими даними, сягає майже 86,5%. Позитивний ефект підтверджений інструментальними методами.
Ми рекомендуємо ширше використовувати можливості мануальної медицини при лікуванні цієї категорії хворих.
Івасюк О. І. – медичний центр «Еніо+», Дніпропетровськ
Шитиков Т. А. - доцент кафедри народної та нетрадиційної медицини Дніпропетровського медичного інституту народної медицини.
[З архіву публікацій 2010 року]
Дата публікації: 05.09.2025
Statistics: 13
